Владислав Лобач - У колі родини

Ви чекаєте, коли я знов наберу,

Чи коли приїду й обійму.

Скільки б років не було –

Ви хвилюєтесь все одно.

Батьківську любов не пояснити.

Вона жила і завжди буде жити

У наших серцях, в очах, у словах, у всьому…



І я знову додому, і чомусь кожен раз

На старому балконі зупиняється час.

Ми про все й ні про що, ми настільки щасливі,

І я дякую небесам, що можу бути у колі своєї родини.



І що б не було, я знаю, що завжди

Ви будете підтримкою, і неважливо,

Буду правий чи ні.



Так багато було за життя, згасали почуття,

І в момент друзі ставали ворогами,

Але ніщо не роз’єднає нас із вами!